Виховання дошкільнят методами народного фольклору

Особливо актуальним для українського народу в сьогодення є збереження національних традицій, української мови, сакрального мистецтва, що становить код нації.

Музичний фольклор – це народна музично-поетична творчість, частина набутку народної спадщини минулого, власне музично-поетичний фольклор, перш за все вокальна (пісенна), інструментальна, вокально-інструментальна і музично-танцювальна творчість народу. У музичному фольклорі виражені етичний та естетичний ідеали народу, найважливіші принципи народної педагогіки. Як складова слов’янської словесності, український музичний фольклор містить чимало спільного з усною народною творчістю неслов’янських народів – фінів, литовців, румунів. Однак, український фольклор, сформований на трипільській культурі у 6-4 ст. до н.е., є найбагатшим.

У традиційному народному побуті міцно пов’язане художнє явище, що дістало у фольклористів назву дитячий фольклор. Як суттєва частина загальнонаціональної народної творчості від народних обрядів і вірувань з глибини віків бере початок дитячий музичний фольклор. Певною мірою продовжуючи існувати і в наш час, в різних своїх жанрах він відбиває динаміку життя дитини від колиски до юності та загальне людське життя в усьому розмаїтті його форм.

Український дитячий  фольклор – це найцікавіший, доступний багатофункціональний матеріал для виховання дітей дошкільного віку, сутність якого полягає в наданні дитині перших відомостей про оточуюче середовище, передачі суспільних моральних цінностей і культури свого народу через прості форми фольклорного матеріалу. За своєю природою дитячий фольклор є скерованим на вдосконалення потреб дитини у спілкуванні з батьками, ровесниками, іншими людьми, а також спрямованим на самопоглиблення, саморозвиток та виховання практичного життєвого досвіду особистості.

Українська нація вважається однією з наймузичніших у світі. А отже процес засвоєння національного музичного фольклору дітьми дошкільного віку ґрунтується на наявності у них загальномузичного інстинкту, природних схильностей, що закладені генетично. Синкретичні жанри дитячого музичного фольклору створюють умови для природного формування музичних здібностей у дітей з раннього віку, позитивно впливають на підвищення інтелекту, становлення й творчу самореалізацію особистості.

Музично-естетичне виховання, засноване на використанні фольклорних здобутків народу, має універсальний характер, може ефективно використовуватися в роботі з дітьми різного віку та ступеню розвитку. Вплив засобами дитячого музичного фольклору активізує центри уваги, пам’яті, мислення, мовлення, водночас гармонізує особистість.

Фольклорний матеріал орієнтує дитину на успішність навчання та здоровий спосіб життя. Однак, зрозуміло, що виховний ефект використовуваного дитячого музичного фольклору в виховному процесі досягається завдяки спеціальному добору музично-фольклорного навчального матеріалу, його систематизації й поданню дітям через музичні образи, поєднання слухового й візуального сприймання знань у здійсненні малятами музично-ігрової діяльності, як вдома, так і в дитячому садочку.

Метою музично-естетичного виховання дітей дошкільного віку засобами національного дитячого музичного фольклору є становлення духовного світу особистості, створення умов для формування внутрішньої потреби суб’єкта у неперервному вдосконаленні та в реалізації своїх мистецьких здібностей та творчих можливостей.

Навчити свою дитину глибоко сприймати, естетично повноцінно осмислювати музично-фольклорні твори, міркувати над її психологією, навіть філософією, співвідносити почуте чи самостійно виконане з власними уявленнями і загальнолюдськими цінностями на матеріалі українського дитячого музичного фольклору є головним завданням батьків.

Українці, на думку багатьох дослідників, психологів, фольклористів (зокрема Є. Онацького, М. Цимбалістого, М. Шлемкевича, О. Кульчицького, Д. Чижевського, а також М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, В. Липинського та ін.), характеризуються такими ознаками, як: інтравертність вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності; прояв сентиментальності, чуттєвості, любові до природи; анархічний індивідуалізм, що виявляється в різних формах цілеспрямованості до власної волі. До позитивних національних рис українців дослідники відносять працьовитість, гостинність, тяжіння до освіти, прагнення до духовного життя, повагу до дорослих, мужність, здоровий оптимізм, прагнення до незалежності, статичність у сімейних стосунках.

Сім’я для українців – то святий вузол, яким сполучаються люди в суспільстві, хранителька національних звичаїв і традицій, вихователька дитини як творчої особистості. Виховання – це, насамперед, засвоєння кожною особистістю духовної культури рідного народу, його національного духу, способу життя. Слово «виховання» в українців, очевидно, пішло від «ховати», тобто уберегти від небезпеки, хвороби, «лихих» очей, поганого впливу. Від родини йде життя людини.

У народній педагогіці дитина – це неоціненна частка природи. Вихованням дитини займалася вся сім’я і вплив сім’ї на дитину був унікальний, а багато в чому й незамінний. Традиційно складалося так, що батьки несли головну відповідальність за виховання дітей, організацію життя родини, виконували соціально важливу роль найперших вчителів. Перебуваючи в сімейному колі, дитина була предметом виховання і водночас суб’єктом засвоєння традиційних норм співжиття та родинних взаємин. Особистість дитини формувалась у природних умовах, вихователі тут – найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. Тому існує тісний зв’язок дитячої поезії та фольклору з обрядами дорослих і молоді.

Сьогодні особливо актуальним стає те, щоб батьки впливали на дітей передусім своєю особистістю. Недаремно народна мудрість твердить: «Який батько, такий і син». Лише зразкові, працьовиті, духовно багаті, інтелектуально і культурно розвинені батьки мають позитивний вплив на дітей.

Про актуальність закладення основ «азбуки виховання особистості» саме в сім’ї писав В.О. Сухомлинський: «У дитинстві закладається людський корінь. Жодної людської рисочки природа не відшліфує – вона закладає, а відшліфовувати – батькам». Отже, виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Стаття 59 Закону України «Про освіту» покладає на батьків відповідальність за фізичне здоров’я і психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей.

Народні традиції – це приклад гармонії життя з законами добра і краси. Протягом століть вони сприяли вихованню таких людських якостей, як толерантність, доброзичливість, повага до старших. Вони є тією доброю основою, на якій зростає національна свідомість, гідність і самоповага, а разом з тим і розуміння, толерантність та повага до інших народів.

Весь календарний та сімейний обрядові цикли несуть в собі компоненти становлення особистості через етнопедагогічні ситуації, які спонукають індивіда до самовдосконалення, творчості, сприяють самопізнанню, самоутвердженню, самовихованню, самоконтролю, відповідальності (В. Гауак, В. Стефаник, В. Юрченко). Тому народні звичаї і традиції мають посісти важливе місце у вихованні дітей як у сім’ї, так і в навчально-виховних закладах різних рівнів.

Виховуючи дитину рідною мовою, національною культурою, ми вводимо її у світ народного життя, народної пісні, тим самим передаємо нащадкам, а, отже, зберігаємо, наші національні традиції, обряди, ритуали, міфи, легенди – моральні норми. Українським народом накопичено велику кількість народних пісень (в різних усних джерелах ця цифра коливається від півмільйона зафіксованих до трьох мільйонів існуючих в народі!). Це той скарб, на якому слід закладати підґрунтя як сімейного виховання, так і навчально-виховного процесу, особливо дітей раннього і дошкільного віку. Використовуючи пісенно-ігровий музичний фольклор, ми впливаємо на емоційний, музичний, загальний розвиток малят в природній для них музично-ігровій діяльності, тим самим допомагаємо дітям пізнавати оточуючий світ та самих себе.

Виховний ефект залежить від відношення особистості до твору мистецтва, зацікавленості в тому чи іншому виді діяльності. Тому, виховуючи дошкільнят, важливо використовувати спеціально підібрані музичні твори, які, впливаючи на афективну сферу дитини, здатні розвивати у неї вищі психічні функції – мислення, волю, мотивацію.

Висвітлюючи роль українського музичного фольклору у вихованні та музичному розвитку дошкільнят, а також простежуючи взаємодію між музичним розвитком дітей дошкільного віку і формуванням їх емоційного, інтелектуального й духовного світу та становленням особистості, варто ще раз наголосити на тому, що дитячий музичний фольклор дає дитині перші відомості про навколишній світ та надає можливості знайти себе в ньому.

Виховання засобами українського музичного фольклору створює умови для формування внутрішньої потреби у неперервному вдосконаленні, музичного розвитку, реалізації музично-творчих можливостей та становленні духовного світу особистості на національній основі в музичній діяльності.

Специфіка музичної діяльності дітей дошкільного віку, їх музичного мислення зумовлена інтонаційною сутністю, зокрема народного музичного мистецтва. Музична інтонація виконує функції моделі, за допомогою якої відтворюється інформація – художній образ – саме те, що потрібно запиту психології дошкільнят. Клітини дитячого мозку дуже чутливі і реагують на об’єкти сприйняття тоді, коли ці об’єкти – образи. Дитячий музичний фольклор впливає на емоційне сприйняття та зацікавленість дитини в новій інформації, зосередження дитячої уваги на конкретному наочному, словесному чи музичному образі. Спочатку звукова інформація викликає у малюка почуття здивування, а потім – задоволення, радості, бажання її запам’ятати. Чим простішим буде носій музичної інформації, тим він має більшу наповненість і універсальність. Більш прості елементи легше поєднуються в нові смислові комбінації, що приводить до формування у дітей знань, умінь, навичок.

У процесі організації виховання і навчання дітей дошкільного віку значну роль відіграє постійна підтримка дитячої уваги, оптимальний режим зміни видів музичної діяльності, активізація пошукової діяльності малят, в ході якої відбувається розвиток образного мислення, формування музичних нахилів, здібностей, природної та музичної пам’яті. Музична пам’ять, зберігаючи і накопичуючи музичний матеріал, впливає на формування дитячого музичного сприйняття та індивідуального музично-художнього смаку, розвиває інтелект, сприяє музичному, творчому і загальному розвиткові дошкільнят.

Отже, найбільший вплив на розвиток музичних здібностей, емоційно-образного мислення, формування дитячого музичного сприйняття та становлення індивідуального музично-художнього смаку дітей дошкільного віку має дитячий музичний фольклор. Завдання батьків – довести до дитини свою любов в щирому та доброзичливому, але не нав’язливому понятті через пісні ,жарти, загадки, скоромовки, обрядівки …

Тому актуальним і важливим психолого-педагогічним аспектом є базування процесів виховання та навчання дітей дошкільного віку на народних традиціях, національному дитячому музичному фольклорі

Залишити відповідь